Бути старим не страшно — закономірно.
Все ще можна брати велосипед,
І в кіно, пересвідчившись, що все розумієш вірно,
Писати у книгу скарг про дрібні субтитри, смердючий плед
на сидінні, й про те, що дорого непомірно.
Ходити в парк, дивитись чужих дітей,
лякати чужих собак, сварити чужих невісток,
не бути соціальним, не запрошувати гостей,
їсти один горох, або взагалі не їсти
і щоразу з трепетом, ніби отруту, пити сухе ігристе.
Дні нанизувати обачно, ніби довгасті перли.
Розслабитися, не шкодувати часу, занотовувати думки,
і знати – тебе нікому не треба не тому, що ти «не такий»,
А просто тому, що всі інші уже померли.
* * *
Не запитуй, хто він. Один собі. Є і є.
Підвернувся, знайшовся, стався, не ловить ґав,
не ламає мене, не занурює у своє,
обіймає спокійно, ніби змія-удав.
Якби міг, ти мене йому, звісно би, не віддав.
Чи волів би йому розповісти, як все було?
Про нічні міста і зустрічних авт золоті вогні.
Спільна пам’ять зло, а окрема – подвійне зло.
Забуваю чужі квартири незамкнені, добрі сни,
Бордінґ-паси, температуру, критичні дні.
Забуваю, як внутрішня відстань зростала між
Наших днів, розбавлених сонцем один на два.
Як захований у подолі іржавий ніж,
Як гнила вода, як важка з недосипу голова,
Як недбало латинками писані злі слова.
Пожалій мене, слухай, пусти забути і бути з тим,
хто вже від початку безболісно став чужим.
Голуба вода, голубе це світло нічне.
Начаклуй чи наплач собі, лиш не займай мене.
Не з’являйся, прошу, ніколи, ніколи не.
* * *
Ніжність – прозорий, беззахисний бог дрібниць,
крихітний ембріон у горлі між виголосом і вдихом,
ніжність коли уночі з чужої квартири ніяк не знаходиш вихід,
і дослухаєшся обережно, хто тут де дихає;
ніжність в тобі живе і тебе ж і їсть,
по собі не лишає ніц.
Ніжність – поламані промені в склянці, де лайм і коктейльний лід;
ніжність коли відстані починають ділитись тільки на “до” і “від”.
Коли заворожено дивишся, як він спить, до самого ранку;
ніжність – коли зимою на губах від цілунків ранки
залишають в гігієнічній помаді кривавий слід.
Ніжність – приглушене тепле світло готельних спалень;
затиснених в кулаці льодяників кольорове скло.
Ніжність це коли мастить тобі тату на потилиці, п’яний,
кремом дешевим від сепсису і запалень,
і дує, щоб не пекло.
Ніжність коли впізнаєш шелест шин авта серед міської тиші,
зморщений слід від резинки на животі, на плечі непомітний прищик.
Ніжність – рандомний і безглуздий набір деталей,
Перепустка в щось, що може статися далі
або статися ближче.
текст: Катерина Бабкіна, фото — Марія Снєгірьова
