Мастерская современного короткого рассказа.
С предложениями сотрудничества обращаться по адресу: dopoba4ennya@gmail.com

Метка «катя бабкина»
З міста відходить літо

З міста відходить літо

Облога тим часом просувається далі, тобто – насувається ближче. Небо чорнішає. Тишком відходять ягоди, персики, сухоцвіти, молода кукурудза, молода картопля, холодна кава залишають місто без жодного слова, і не маючи так чинити жодного права.
Соня (уривок з роману)

Соня (уривок з роману)

Кожного разу дід катав Соню на верблюді, брудному, запиленому, гарячому і високому, котрий Соні також зовсім не подобався. Але дід казав, що верблюд нещасний, тому що заробляє найбільше - а отже, мусить і працювати найбільше, а це - замкнене коло.
Нічого проти арабів

Нічого проти арабів

- Що ти везеш там? - вкотре запитує Менахем. Валіза його нервує, замотана плівкою, здоровенна, голуба валіза з зображенням напівголої Мадонни. Мене верне від Мадонни. - Снаряга, - кажу я. - Дошка, вітрило. - Вітрило? - перепитує він так, ніби вірить. ...
"Як це, коли рот-в-рот?"

«Як це, коли рот-в-рот?»

Ось вона сидить і каже собі сама: дев’яносто днів смоктала мене зима, випивала, їла. Я зробилася зморщена, буцімто у мені розчинилися всі ці безплідні порожні дні, зморщена і біла. І тепер усе, що не вибір, не слід, не знак, не займає мене, не впливає тепер ніяк – непотрібне, різне. От наприклад – це ж десь...
“І думає Бог: як добре, що ти мовчиш!"

“І думає Бог: як добре, що ти мовчиш!»

І в тиху кімнату приходить змучений бог, шукаючи місця перепочити до ранку. І ті, що чекали дива, нервують – коли ж. І жлобські салюти ще десь вибухають досі. А бог сидить, невеличкий, як мудрий миш. І думає бог: “Як добре, що ти мовчиш, що спиш і нічьо не просиш”.
“Країна ОЗ. Книга про чудеса”

“Країна ОЗ. Книга про чудеса”

-- Мне нравится твой подход к текстам и к жизни. Ты делаешь вид, что тебе легко... Это помогает? -- Мені легко. І жити, і робити вигляд. Чи це допомагає - ні, не допомагає, що не роблю, все одно легко! -- Старик Хемингуэй любил говорить, что самое главное -- это строчка, с которой ты начинаешь. Первая строчка. Я...
Шкіра просить піску і світла

Шкіра просить піску і світла

Усюди, де ми були - проголошено зараз неосяжний і недосяжний вирій. Літні тераси згортаються, ніби фронт. Загортатися в пледи, здаватися пізно, пізно. І якщо дихати - то тепер тільки рот у рот, до останнього не пускати між себе чужих, випадкових, різних. Літаки не затримуються, ніби розклад страт. Голі плечі в натовпі безпомічні, недоречні. Безвідмовний час, найдосконаліший апарат врешті витисне з кого завгодно безнадійне прощання...
Не только буквы, но и "ЗВУК"

Не только буквы, но и «ЗВУК»

Діду, прийом. Я виросла, дістаю до педалей і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду. Їжджу на автоматі – нашим зрадила ідеалам. Мені вже не так цікаво, що же там далі, тим паче, що стільки із того “далі” тепер позаду. В шахи не граю. Все ще не вивчила поіменно всіх бородатих гуру твого історичного...
Не страшно та ін.

Не страшно та ін.

Бути старим не страшно - закономірно. Все ще можна брати велосипед, І в кіно, пересвідчившись, що все розумієш вірно, Писати у книгу скарг про дрібні субтитри, смердючий плед на сидінні, й про те, що дорого непомірно. Ходити в парк, дивитись чужих дітей, лякати чужих собак, сварити чужих невісток, не бути соціальним, не запрошувати гостей, їсти один горох, або взагалі не їсти
Сирена

Сирена

Мені при ній здавалося, що я тону. Що на мені вода лежить, велика, важка, і в’яже мене. Я до того води великої ніколи й не бачила, в басейні навіть не була. Ну, тобто не могла знати, як ще. А страх цей в мені був, і при ній з мене виходив. Я ще ніби як його...
Highslide for Wordpress Plugin