З міста відходить літо
Облога тим часом просувається далі,
тобто – насувається ближче. Небо чорнішає. Тишком відходять ягоди, персики, сухоцвіти, молода кукурудза, молода картопля, холодна кава залишають місто без жодного слова, і не маючи так чинити жодного права.
Соня (уривок з роману)
Кожного разу дід катав Соню на верблюді, брудному, запиленому, гарячому і високому, котрий Соні також зовсім не подобався. Але дід казав, що верблюд нещасний, тому що заробляє найбільше - а отже, мусить і працювати найбільше, а це - замкнене коло.
Нічого проти арабів
- Що ти везеш там? - вкотре запитує Менахем. Валіза його нервує, замотана плівкою, здоровенна, голуба валіза з зображенням напівголої Мадонни. Мене верне від Мадонни.
- Снаряга, - кажу я. - Дошка, вітрило.
- Вітрило? - перепитує він так, ніби вірить. ...
«Як це, коли рот-в-рот?»
Ось вона сидить і каже собі сама: девяносто днів смоктала мене зима, випивала, їла. Я зробилася зморщена, буцімто у мені розчинилися всі ці безплідні порожні дні, зморщена і біла. І тепер усе, що не вибір, не слід, не знак, не займає мене, не впливає тепер ніяк непотрібне, різне. От наприклад це ж десь...
“І думає Бог: як добре, що ти мовчиш!»
І в тиху кімнату приходить змучений бог,
шукаючи місця перепочити до ранку.
І ті, що чекали дива, нервують – коли ж.
І жлобські салюти ще десь вибухають досі.
А бог сидить, невеличкий, як мудрий миш.
І думає бог: “Як добре, що ти мовчиш,
що спиш і нічьо не просиш”.
“Країна ОЗ. Книга про чудеса”
-- Мне нравится твой подход к текстам и к жизни. Ты делаешь вид, что тебе легко... Это помогает?
-- Мені легко. І жити, і робити вигляд. Чи це допомагає - ні, не допомагає, що не роблю, все одно легко!
-- Старик Хемингуэй любил говорить, что самое главное -- это строчка, с которой ты начинаешь. Первая строчка. Я...
Шкіра просить піску і світла
Усюди, де ми були -
проголошено зараз неосяжний і недосяжний вирій.
Літні тераси згортаються, ніби фронт.
Загортатися в пледи, здаватися пізно, пізно.
І якщо дихати - то тепер тільки рот у рот,
до останнього не пускати між себе чужих, випадкових, різних.
Літаки не затримуються, ніби розклад страт.
Голі плечі в натовпі безпомічні, недоречні.
Безвідмовний час, найдосконаліший апарат
врешті витисне з кого завгодно безнадійне прощання...
Не только буквы, но и «ЗВУК»
Діду, прийом. Я виросла, дістаю до педалей і легко орієнтуюсь по моху в хащах нічного саду. Їжджу на автоматі – нашим зрадила ідеалам. Мені вже не так цікаво, що же там далі, тим паче, що стільки із того “далі” тепер позаду. В шахи не граю. Все ще не вивчила поіменно всіх бородатих гуру твого історичного...
Не страшно та ін.
Бути старим не страшно - закономірно.
Все ще можна брати велосипед,
І в кіно, пересвідчившись, що все розумієш вірно,
Писати у книгу скарг про дрібні субтитри, смердючий плед
на сидінні, й про те, що дорого непомірно.
Ходити в парк, дивитись чужих дітей,
лякати чужих собак, сварити чужих невісток,
не бути соціальним, не запрошувати гостей,
їсти один горох, або взагалі не їсти
Сирена
Мені при ній здавалося, що я тону. Що на мені вода лежить, велика, важка, і в’яже мене. Я до того води великої ніколи й не бачила, в басейні навіть не була. Ну, тобто не могла знати, як ще. А страх цей в мені був, і при ній з мене виходив. Я ще ніби як його...