Дим підіймає скуйовджену голову з димаря.
В хаті напалено. Містечко гризуть холоди.
Голос твій у снігах заблукав і застряг,
каже мені: вставай та йди —
але не каже куди.
Каже мені — серед цієї сліпучої білизни
серед цієї вічної мерзлоти
ти – мій надійний орієнтир, а з ним
пункт мого призначення — це також ти.
І хто б тебе не заманив у сильце,
хто б тебе не прийняв під своє крило,
тінь моя нагадає тобі про це,
падаючи грудьми на віконне скло.
Шиба холодна, як розпач.
Пальці торкаються хмар —
клавіш на відстані витягнутої руки.
Голос твій білий тягнеться у димар,
ніби дим,
який рухається навпаки.
* * *
хороша дівчинка зіниця ока
шкільна сумка повна ненависті
вибитий зуб довга дорога додому
блаженний спокій
ніхто не зізнається
хто розбив годинник загнав у кам’яний мішок
криву посмішку до неба пришив
блаженні ті що не знають і ті що
не хочуть знати
бо вони довше житимуть
ні кажу тобі ані слова про це ні
слова мертва пташко ні єдиного звуку
погані дівчатка цілуються у провулку
хороші варяться в домашньому казані
шкіру пір’я чищу чищу
буде чиста чиста чиста
шкіру кину на горище
і забуду ненавмисне
чорному тут немає місця бо тільки біле
чи сіре приживається ні то буде червоне
оббіловане тільки б не чорне збігло
з плити молоко з вікон
розсипались ворони
хороша дівчинка тихо визбируй сочевицю з волосся
вписуй імена в розграфлені листки альбомні
зрощені на переніссі іржаві брови осені
ледве здригнуться
коли ти вистріляєш усю обойму
глиняні ноги вузька ущелина в дзеркалі
смак вогню холодно снігом забите горло
хороша дівчинка помилилась і лезом здерла
вимила руки
і вийшла із тіла гордо
* * *
ти що залишив місто
конати позаду себе
не озирнувшись ні разу і не озвавшись
голови що ти цілував
лежать збиті з тендітних стебел
тож не проповідуй мені
виваженість і розважливість
don’t bullshit me
тобі його бракуватиме якщо чесно
розгалужень твого хребта на його вогких стінах
насправді ми — те
що намагаємося собі довести
ми — те від чого нас немилосердно клинить
ось ідуть вони розпущені і розпещені
під їхніми п’ятами схололі вуглини бруку
місто згори
мов кольорове різдвяне печиво
дай мені руку мовчу тобі в серце
тільки дай мені руку
місто паломників і пам’ятників не злопам’ятне
полюбило і кинуло
забуло і вбило
діли мої слова на два
ти що нарешті став ним
на чотири
на всі двісті вісім кісточок мого тіла
за спиною
тінь твоя переростає в темінь
лінія життя на долоні зламана
ніби щогла
я хочу зазирнути ще тільки раз у тебе
дай мені востаннє порізатись
об твій погляд
текст: Юлія Мусаковська
