Несколько месяцев назад известный украинский писатель Любко Дереш откликнулся на предложение «Чтива» разместить на сайте свои ранее не публиковавшиеся скетчи и рассказы… И прислал в редакцию стихи.

Заполучить ранее не видевшие свет работы интересного литератора всегда большая удача. Однако что-то в них удивило меня и помешало их немедленной публикации. То, что оказалось у меня в руках, было не слишком-то похоже на Дереша; правильней даже сказать — совершенно непохоже…

Автор «Культа» и «Архе» никогда не отличался особым оптимизмом, но эти работы показались мне по-меньшей мере мрачными, чуть ли не суицидальными.

Кроме того, я привык к тому, что Дереш абсолютно украиноязычен, а присланные в редакцию тексты написаны по-русски… Эти тексты скорее напомнили мне даже не стихи, а скетч, черновик. Если быть предельно откровенным, они мне не понравились, но оставить их без внимания я не мог хотя бы потому, что большинство украиноязычных произведений этого автора до сих пор вызывают мое восхищение.

Но почему Дереш решил показать мне этот черновик? Почему он перешел на русский? Что он хотел всем этим сказать? И, в конце концов, жив ли он вообще?

Начав задавать себе эти вопросы, я понял, что погрязаю в своем любимом занятии – попытках аматорского психоанализа, не располагая, при этом, ни малейшими вводными данными…

Я решил, что прежде чем присланная рукопись будет опубликована, мне необходимо поговорить с Дерешем, причем сделать это как можно скорей.

Однако разговора с писателем, исчезнувшим , как оказалось, в горах Синайских, пришлось ждать несколько месяцев…

«Чтиво»: Что изменилось в твоей жизни с момента, когда мы виделись в последний раз – в 2007?

Любко Дереш: Помінялося багато чого — як не як, 5 років не минуло без сліду. Все оберталось довкола роману, який вдалося закінчити щойно цього літа. За цей час з»являлися і зникали люди, схожі на персонажів з роману, виникали обставини, схожі на сюжет роману, в житті поставали такі ж запитання, що і в головного героя. Роман став такою підзорною трубою, через яку можна було роздивлятися дійність. Що я можу сказати ще… Одружився, переїхав на Синай, возрадувався славі Господній.

«Ч»: Как приходило решение уехать? Ты долго выбирал страну, куда уедешь, или это произошло спонтанно?

Л.Д: Це сталося легко і непередбачувано. я приїхав у Єгипет перед революцією, якраз на Йордана. Виїжджав з Єгипту в Москву, пару днів після вибуху в Домодєдово, за пару днів до революції у Каїрі. Коли повернувся з Москви у Київ, був січневий ранок. Київ у снігу, морози. Я зайшов до Діми Расфокуса, ми пили каву, курили, я розповідав йому про фрі-дайвінг і Червоне море, і раптом мені стало зрозуміло, що мені немає на що чекати тут, в холодному Києві, що просто потрібно закінчити справи і їхати туди. Це рішення принесло дивовижне полегшення. Через три тижні, відразу після страшних магнітних бурь, коли ще всі авіалінії на Єгипет відпочивали, ми разом з Расфокусом і одноногим товаришем-бухгатером, видаючи себе за фанатів фрі-дайвінгу, проривалися через українсько-ізраїльський кордон на Синай.

«Ч»: Ты перешел на русский язык в стихах? У русскоязычных украинцев все понятно – мы переходим на русский, когда больше нет сил и времени выбирать слова. А ты почему?

Л.Д: Досить тривалий час я досліджував свідомість, можна сказати, впритул, за допомогою тонких і дієвих психотехнік. Одним із наслідків такого дослідження стало те, що лівою рукою дзеркальним способом справа наліво я пишу вірші російською. Правою, зліва направо, я пишу прозу українською ))

«Ч»: Не зная тебя десять лет назад, я не могу сравнить Дереша времен написания первых вещей от Дереша сегодняшнего. Что отломалось, а что выросло? Куда ты пришел?

Л.Д: Я прийшов до того, що намірність слів швидко знецінює сказане. Лаконічність дає можливість ущільнити зміст. Вишукую щільні тексти, де густина значень прирівнюється до щільності матерії в чорній дірі. Такі тексти стають центрами літературних галактик. Відпало бажання дофантазовувати. Це означає робити зайву роботу — роботу читача. Кілька правильно підібраних слів створять таку гру світла і тіней, яка надовго впіймає читацьку увагу. Каліграфія, алхімія і ядерна міфологія, ось що мене цікавить зараз більш за все в літературі. А ще — богооткровенні тексти. Вони якраз і є прикладом текстів високої щільності. Тільки вони мають в собі джерело вічної насолоди перечитування.

«Ч»: Из твоих героев, мой любимый – Банзай из «Культа»… Назови меня наивным болваном, но я все-равно не верю, что Банзай —это не ты… Перерос ли ты Банзая? Или ты сейчас воюешь с теми же демонами?

Л.Д: Ти правий, Банзай це я. Але це вже не має значення. Можеш назвати мене осяйним придурком, але я зрозумів, що літературне життя ділиться на два етапи — до метаної і після. Метаноя — це щось типу внутрішньої переплавки. До метаної автора нема, нема літератора, є нещасне створіння, яке ліпить з тексту копії своєї фізіології, і видає перистальтику кишківника за пост-модерне віяння. Після метаної стає зрозуміло, чому середньовічні автори літургій і мадригалів залишали свої твори анонімними: якщо ти славиш Сущого, більшого тобі вже не треба. Тоді й робиться ясно, де фізіологія, а де — речі світу сього, де літератор — а де справжній Автор цієї веселої каруселі. Щодо демонів… Можна вважати, що людина яка пускає гази чи хропить, вполонена духами, однак навіщо множити сутності? Всі демони — там, в перезбудженій уяві.

«Ч»: Расскажи о своем психоделическом опыте последнего времени? Что самое неожиданное произошло с тобой в этих путешествиях?

Л.Д: Мій психоделічний досвід останніх часів скромний. Він пов»язаний зі звуком, в першу чергу, зі звуком барабана серед глибокої бедуїнської ночі. Цей ритм розповів мені, що все єдине: один світ, одна свідомість, одна історія. Власне, ще раз — одна історія. Борхес, зі своїми 4 сюжетами, як і Польті, з його 36 сюжетними варіаціями, говорять про один і той же Сюжет. Французькою це звучить особливо виразно — Sujet. Таким чином, верховний сюжет, до кого сходятся всі інші сюжети, Сюжет сюжетів, це екклезіястова «суєта суєт», марнота марнот, «юдоль страданий», сансара.

«Ч»: Твои (не скажу последние, потому что стал суеверным… твои «крайние» стихи) – это ад. Что ты делаешь, чтобы выбираться из него? Или ты еще не все знаешь о нем и нужно остаться?.. Что это – черновик нового сборника? Сколько там уже «мяса»? или это такой «адский букет» от Дереша – вот вам, понюхайте чем все это пахнет на самом деле?

Л.Д: Це вірші, написані дослівно лівою рукою, така собі «тантра лівої руки». Писалися ці рядки у листопаді 2011 року для гурту «Дети капитна Гранта» і гадаю, ніякого продовження вони не матимуть. За роки, що ми не бачились, планети по різному ставали наді мною, і часом їх блиск висвітлював моторошні картини. Листопад 2011 був часом, коли провалля зяяли як зорі. Я не думаю, що з пекла можна взяти і піти. Пекло ж не статичне, ти не можеш ось так взяти і піти з нього, щоб більше не повернутися. Пекло наїжджає на тебе циклічно, наче об»єктив Пазоліні, разом з чорними воронами і вивернутими дубами, і коли ти вже гадаєш, що все позаду, об»єктив знову зблискує і нагадує тобі, що попереду — сцена з «расчлєньонкай». Взяти і піти… гм… Можливо, ти маєш на увазі, що можна змінити освітлення, чи замінити одну декорацію на іншу, чи що між гарячим пеклом християн і холодним пеклом мусульман є зона комфорту?.. Ні? А, вже знаю. Мабуть, ти все таки маєш на увазі те, що страждання — це питання вибору. Тут я погоджуся з тобою. Можна по-різному ставитися до обставин, зовнішніх і внутрішніх, і наша сила якраз в здатності свідомо вибирати, як сприймати те, що відбувається з нами. Ти хочеш знати, чим я займаюсь тут, на Синаї? Тим, чим намагався займатися в Україні — пишу, веду кореспонденцію, читаю, вивчаю тексти традицій, одним словом займаюся тим, чим і слід займатися літераторові. Слава Богу, обставини сприяють.

Ниже — тексты Любко Дереша из циклов «Мои перспективы с глаголами» и «О трудных местах в иглоукалывании». Публикуются без исключений и купюр:

Мои перспективы с глаголами

Не могу смотреть тебе в глаза –

стыдно, что не вылез еще из утробы.

Но и ты не вернулась с войны пока –

Улыбка мадонны приоткрывает

противотанковые скобы.

 

Россия-2010. Война как война.

Воют волки, скрипят сугробы.

Воюют роботы. Не могу больше смеяться над собой.

Ноют челюсти. Пора из почек выдергивать електроды.

 

А ты все так же делаешь поутру ваджроли.

Мешаешь Альбинони с Ассаджиоли.

Нагваль Хулиан был бы рад за тебя,

а Патанджали бы воскликнул: «Доколе?!»

 

Мама, ты не роняла меня на копчик?

Вчера мне показалось, что роняла.

Ты говорила мне в детстве – ты мой котик.

А про Кундалини не предупреждала.

 

ZEX

Я пленник слепой науки,

Я верю в эндорфинную цепь.

Отдамся биохимии в добрые руки.

Пожалуйста, намажь меня на хлеб.

 

ЗАЧЕМ?

Весь мокрый, как медведь на брачном ложе,

Дрожу в поту.

Зачем не поступил на юридический?

Зачем сожрал за раз всю кислоту?

 

Перерожденец

По кругу, по кругу.

Дай сиську потрогать, подруга.

Укрощение страсти.

 

Снова матрица перинатальная.

Пуповина, удушье,

Фаза орально-анальная.

 

Фантазии с изюминкой, но

Тоска – исключительно маргинальная.

 

Лежу в роддома палате.

Медитирую на папу Шиву.

И кровавую тетю Дургу.

Слушаю группу Кино.

 

Хотел родиться – на те.

Да, Господи, это оно.